ВО "Свобода"

ENG

13 березня 2014
Лист ВО "Свобода" до Австрійської Партії Свободи
Лист ВО "Свобода" до Австрійської Партії Свободи

Керівництву.

Австрійської Партії.

Свобода.

Пані та панове,.

ми ознайомилися з позиціями ваших представників стосовно ситуації в Україні і шляхів виходу з неї, зокрема, Голови партії, пана Гайнца-Крістіана Штрахе (Heinz-Christian Strache) і депутата Європейського парламенту, пана Андреаса Мьольцера (Andreas Mölzer), що були оприлюднені на офіційному сайті Австрійської партії свободи (FPÖ) [1].

З огляду на ваші аргументи та твердження, дозвольте нам надати низку коментарів, які можуть додати балансу та важливих деталей задля корекції вашої офіційної позиції.

Стосовно етнічного та державного розколу в нашій країні. Попри ваші твердження, в Україні насправді немає областей суцільно "заселених росіянами". Згідно з офіційними результатами останнього перепису населення, під час якого респонденти зазначали свою етнічну належність (за станом на 2001 рік), кількість росіян в Україні становила близько 8, 3 млн. чол., у відсотковому відношенні ‒ 17, 3%. Більше того, в усіх областях України, за винятком Криму (що на сьогодні день має статус автономії), кількість етнічних росіян була меншою за кількість українців. Окрім того, в Україні перебуває близько 5% представників інших етнічних груп. Попри давність проведення перепису, в нас немає підстав вважати, що з 2001 року частка етнічних росіян в Україні зросла, оскільки між 1989 та 2001 роками вона знизилась з 22% до 17% [2].

Реагуючи на твердження, що Україна є "етнічно розділеною країною", хочемо підкреслити, що відповідно до результатів перепису населення 2001 року, частка українців у загальній демографічній структурі становила 77, 8%. Враховуючи практично рівномірний розподіл українців по території континентальної України, твердження про етнічну розділеність виглядає досить сумнівним.

Говорячи про те, яка мова є рідною для громадян України, ми не можемо оминути того факту, що для 85% етнічних українців такою є українська мова (дані перепису 2001 року). Окрім того, серед громадян України українську мову назвало рідною 4% росіян, 13% євреїв, 17% білорусів, 22% німців, 71% поляків [3].

На нашу думку, така статистика не дає жодних підстав для озвучування тез щодо потреби розділення країни на кілька суверенних державних утворень за мовноетнічною ознакою! Це тим більш нелогічно, зважаючи на білінгвізм дуже великої кількості людей в Україні. У світі є чимало стабільних держав, де подібні відмінності є значно більш разючими. Достатньо подивитися на країну, що є вашим сусідом, ‒ Швейцарію.

Стосовно моделі державного устрою. Згідно з Конституцією України, наша держава є суверенною та унітарною, а основним носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в ній є народ. З огляду на це, просимо вас, як негромадян України, утримуватися від некоректних політичних заяв з приводу оптимальної моделі нашого державного устрою. Подібний дискурс є прийнятним в колі фахових експертів, але аж ніяк не в офіційній політичній комунікації!

Щодо "рішення про скасування російської мови як другої державної". Конституція України визначає, що "Державною мовою в Україні є українська мова". Ця норма залишається незмінною від 1996 року, коли Конституцію було введено в дію в першій редакції. Тому заяви про скасування "російської мови як другої державної" є необґрунтованими.

Можливо Ви мали на увазі Закон "Про засади державної мовної політики", який було ухвалено у червні-липні 2012 року? Повноцінна реалізація його норм мала призвести до поступової втрати українською мовою статусу державної, зведення її до положення регіональних мов і створення загрози для втрати Україною статусу національної держави. Водночас, відповідно до висновків українських парламентських експертів, вказаний закон суперечив Конституції України, порушував бюджетний кодекс. Окрім того, Венеціанська комісія (повна назва: Європейська комісія за демократію через право) зазначила у своїх висновках, що цей Закон не в змозі забезпечити належний баланс між розвитком і використанням державної мови, як об'єднавчого чинника в житті суспільства.

З огляду на суттєві вади Закону "Про засади державної мовної політики", Верховна Рада (український парламент) 23 лютого 2014 року ухвалила закон про скасування зазначеного документа. Але цей документ не був підписаний виконувачем обов'язки Президента України. Отже, на сьогодні Закон "Про засади державної мовної політики" продовжує діяти і немає підстав говорити навіть про гіпотетичне звуження мовних прав російськомовного населення.

Принагідно додамо, що 1998 року було ухвалено Конституцію Автономної Республіки Крим, яка визначає, що "В Автономній Республіці Крим російська мова як мова більшості населення і прийнятна для міжнаціонального спілкування використовується в усіх сферах суспільного життя". Таким чином, твердження про порушення прав російськомовних жителів Кримського півострову є нісенітницею. Достатньо сказати, що попри те, що чверть населення півострова є етнічними українцями, кількість україномовних шкіл в Криму складає лише 1, 3%.

Стосовно потреби залучення Росії для стійкого мирного врегулювання ситуації. Хочу довести до вашого відома, що ситуація в Україні в цілому і на Кримському півострові зокрема зазнала дестабілізації насамперед результаті військової агресії російських військ. Другим ключовим чинником дестабілізації стало масове проникнення на території східних областей України російських громадян з метою здійснення провокацій, спрямованих на розпалювання міжнаціональної ворожнечі, підбурювання до протизаконних сепаратистських акцій (включно з підняттям російських прапорів над державними установами України), організації масових бійок та інших хуліганських дій з метою їх відеофіксації та подальшого використання змонтованих відеосюжетів для брехливої російської пропаганди про так зване порушення прав російського населення.

Тому ми переконані, що в разі припинення втручання військових формувань і спецслужб Росії в українські справи, зможемо оперативно відновити порядок, законність та гарантії прав етнічних меншин по всій території України. Наша впевненість ґрунтується на тому факті, що протягом усіх років незалежності України ми успішно уникали серйозних етнічних конфліктів ‒ на відміну від тих, що лихоманили Російську Федерацію та багато інших країн колишнього СРСР.

Стосовно вашого твердження, що "… зміни кордонів не повинні розглядатись як табу …". Нас дивує така позиція, адже уроки історії Австрії ‒ зокрема, гітлерівський аншлюс 1938 року мав чітко засвідчити, що незаконне захоплення влади з подальшим псевдореферендумом задля приєднання до іншої країни не є і не може бути легітимним не лише для ХХІ століття, але і навіть для ХХ! До цього додамо, що порівняння України з Чехословаччиною у вашому дискурсі не витримує критики, хоча б тому, що в останньому випадку жодна країна-сусід не "грала" на розкол Чехословаччини, тоді як в нашій ситуації усі підривні процеси мають чітко виражений характер зовнішньої інтервенції: військової, інформаційної, економічної та гуманітарної.

На цьому тлі доречно звернути увагу на приклади "мирного врегулювання конфліктів" за участю Російської Федерації в таких місцях, як Придністров'я, Нагірний Карабах, Абхазія, Південна Осетія, щоб пересвідчитись у тому, наскільки "ефективним" є подібне втручання. Зрозуміло, що геополітична логіка в стилі realpolitik спонукає нашого північного сусіда до збереження та поширення зон заморожених конфліктів. Такі зони стають його козирними картами, що утримуються протягом невизначеного періоду. Але кожна цивілізована країна має розуміти, що подібні "ігри" становлять серйозну небезпеку не лише для безпосереднього регіону конфлікту, але й для сталого балансу сил у світі.

Підтримка ідеї цілісності та неподільності України знаходить відображення у відповідних масових акціях у переважній більшості обласних центрів і міст. Це ще більшою мірою вибиває ґрунт легітимності стосовно дій агресора на нашій землі. І це додатково свідчить, що не може йтися ні про яку зміну статусів окремих територій чи ліній кордонів. І це також означає, що: як тільки російська агресія в Україну припиниться, будь-які "суспільні рухи" на руйнування цілісності нашої держави одразу згаснуть.

Ми вважаємо, що у сьогоднішній Європі не можна допустити повторення кривавого минулого ХХ ст. Міжнародна політика Путіна останнім часом є прикладом наслідування Гітлера та Сталіна. Певні, що усі відповідальні політики Європи пам'ятають уроки історії і що нікому з нас не потрібна Третя світова війна.

Додатки.

[1] fpoe.at;

fpoe.at.

[2] 2001.ukrcensus.gov.ua

[3] 2001.ukrcensus.gov.ua

З повагою, Олег Панькевич, заступник голови ВО "Свобода", відповідальний з питань міжнародних зв'язків, народний депутат України