ВО "Свобода"

ENG

1 квітня 2014
Тарас Шевченко ‒ батько українського соціального націоналізму
Тарас Шевченко ‒ батько українського соціального націоналізму

3000 кілометрів роз'єднують нас ‒ українців в Іспанії ‒ зі своєю, Богом даною землею, " …яку сходив Тарас малими босими ногами, …яку скропив Тарас дрібними росами-сльозами". 200 років ‒ це відстань у часі між нами і нашими співвітчизниками, які жили на благодатній землі тоді, коли з'явився на світ Божий Пророк України Тарас Шевченко. Багато це чи мало? З погляду історії, 200 років ‒ це всього лиш незначний хронологічний проміжок у процесі розвитку людської цивілізації, нинішні здобутки якої дозволяють подолати відстань у 3000 кілометрів протягом трьох годин. Але 200 років ‒ це водночас достатній період для утвердження ідеї, яка житиме у віками.

Тарас Шевченко прийшов на землю у той час, коли вороги України вже святкували остаточну перемогу над волелюбним народом і непокірним козацтвом. Твердиня лицарства українського ‒ Запорозька Січ ‒ була підступно знищена москвинами за неповних 40 років до народження Тараса, а горда козацька старшина, отримавши за свою угодовську позицію дворянські титули, остаточно змосковщилася і виховувала своїх нащадків у дусі лояльності та покори до північних гнобителів. Українці, які отримали особисту свободу внаслідок соціальної революції та національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького в середині ХVІІ століття, за наказом імператриці Катерини ІІ були заново закріпачені. Українська православна церква в умовах бездержавності втратила всі атрибути церкви національної і, як частина московського православія, стала механізмом утвердження духовного рабства на українських землях.

Український етнос в таких умовах втратив імунітет до згубної дії всепоглинаючої експансії москвинів і до смертоносної активізації внутрішніх доморощених панів і підпанків, наділених тими ж москвинами за вірну службу необмеженою владою. Українці були приречені на моральний занепад, асиміляцію і зникнення у безмежних казематах тюрем народів, побудованої на фундаменті Золотої Орди та візантійщини. Не набагато кращим було становище українців Галичини, знекровленої 400-літнім пануванням польських та австрійських магнатів. Однак, на відміну від Наддніпрянщини, Галичина мала принаймні свою Українську греко-католицьку церкву, завдяки зусиллям якої саме Західна Україна стала в майбутньому П'ємонтом українського відродження. Але початок ХІХ століття наша Батьківщина, розшматована між імперіями, зустріла у безпросвітньому мороці.

За іронією долі, як уже згадувалося, від часу знищення москвинами Запорозької Січі до народження Тараса Шевченка минуло неповних 40 років. Тобто, українці пройшли у зворотній шлях біблійного Мойсея, який вивів юдеїв із єгипетського рабства. Та вочевидь змилувався Всевишній над українцями і послав нам Пророка, який мав започаткувати процес відродження українства, процес виведення з рабства, насамперед духовного, своїх одноплемінників і повернення їх до сім'ї вільних європейських народів.

Пророк з'явився на світ в родині кріпаків ‒ найнижчої верстви українського суспільства. З дитячих років Тарас відчув на собі нестерпний тягар соціального і національного гніту. Саме тоді у Шевченка проявився талант художника. Обдарованого юнака, під час його служіння панові Енгельгарду, помітили прогресивні діячі культури того часу і в 24-річному віці викупили його з кріпацтва. Незабаром Тарас став студентом Петербурзької академії мистецтв. Саме там проявився ще один талант молодого художника ‒ талант до віршів.

"…Воскресну нині! Ради їх,.

Людей закованих моїх,.

Убогих, нищих… Возвеличу.

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх.

Поставлю слово…".

Так промовив Всевишній устами Тараса, і у свідомості орачів та гречкосіїв ‒ нащадків вільних воїнів, підступом та обманом запроторених у рабство скуластими москвинами, розпочався тривалий процес відновлення історичної пам'яті.

Повернувшись на рідну землю, молодий і освічений художник мав намір влаштуватися вчителем малювання до Київського університету Святого Володимира, де знайшов однодумців і друзів. Коли патріотично налаштовані українські інтелігенти об'єдналися у 1846 році в таємну антиімперську організацію "Кирило-Мефодіївське братство", відвертий борець за соціальну і національну справедливість Тарас Шевченко став духовним лідером для братчиків. Його нехитре, гостре і правдиве слово не залишало місця байдужості та конформізму. Шевченкові вірші лякали як московських зайд, так і українських обивателів-пристосуванців. Вшановуючи козаків та гайдамаків, які відчайдушно боролися за волю, честь і справедливість, він гнівно кидав пройдисвітам в обличчя:

"Дурний шию підставляє.

І не знає за що!

Та ще й Ґонту зневажає,.

Ледаче ледащо!

"Гайдамаки не воины,‒.

Разбойники, воры.

Пятно в нашей истории…".

Брешеш, людоморе!

За святую правду-волю.

Розбойник не стане,.

Не розкує закований.

У ваші кайдани.

Народ темний, не заріже.

Лукавого сина,.

Не розіб'є живе серце.

За свою країну".

У 33-річному віці, як і сина Божого Ісуса Христа, Тараса Шевченка заарештували царські жандарми. Приводом до арешту був донос в поліцію підступного студента Петрова про діяльність кирило-мефодіївців. За свою зраду Петров отримав навіть більше, ніж його "учитель" Іуда Іскаріот ‒ не 300, а цілих 500 срібників, а Пророка України засудили до 10 років позбавлення волі та солдатської муштри. "Із забороною писати й малювати", ‒ таким був вердикт цинічного Пілата москвинів.

У засланні Тарас Шевченко став мучеником за віру в Україну, що гартувала бойовий дух і піднімала народ на боротьбу проти гнобителів. Саме на основі творчості Шевченка розвинулася ідеологія Українського соціального націоналізму, яку обґрунтували ті, хто дослухався до Тарасового слова, зокрема Дмитро Донцов, Микола Міхновський, Юрій Липа та інші, а втілювали в життя ‒ Симон Петлюра, Євген Коновалець, Степан Бандера, Роман Шухевич й інші борці "За Україну, за її волю, за честь і славу, за народ!".

Що таке соціальний націоналізм на нинішньому етапі розвитку суспільства? Це передусім імунітет нації, який піднімає "температуру" в суспільстві у випадку загрози для неї і мобілізує внутрішні резерви на боротьбу проти зовнішніх "вірусів" та доморощених "паразитів". Цей імунітет на генетичному рівні притаманний кожному здоровому європейському етносу. Саме тому, незважаючи на великий потік мігрантів і відсутність кордонів між країнами ЄС, титульні нації цих держав впевнено дивляться у майбутнє, а пришельці швидко вивчають мову та інтегруються у місцеву общину. Також, маючи високий рівень демократії, європейські державотворчі нації оперативно і масово реагують на прояви корупції у владних структурах та антисоціальні зміни у внутрішній політиці урядових кіл, що забезпечує їх від виникнення економічних катаклізмів.

Отже, саме соціальний націоналізм, який є таким же природним для сучасного європейського суспільства, як і підтримка добрих стосунків між близькими родичами, забезпечує пріоритетний розвиток для титульних націй, демократичні права і свободи для національних меншин і належний рівень соціального захисту для всіх членів спільноти.

Українці, як постгеноцидна нація, що лише протягом 1932-33 років внаслідок Голодомору втратила близько десяти мільйонів представників основного генофонду ‒ трудового селянства, в умовах реанімованої більшовиками імперії москвинів, здавалось би, назавжди загубили національний імунітет, здатний мобілізувати внутрішні резерви для боротьби за місце під сонцем. Але за 20 років незалежності, хай і багато в чому декоративної, в Україні виросла і сформувалася нова генерація, що не знала якоїсь імперської надбудови над своєю країною. Саме тому путінська Росія підступно й цинічно розгорнула антиукраїнську кампанію, що проявилася у приведенні до президентської влади в Києві кримінального злочинця Януковича, в деградації української освіти під керівництвом українофоба Табачніка, у ліквідації обороноздатності Збройних сил України, в окупації українського інформаційного простору тощо. Москвини усвідомили, що українці перейшли рубікон, подолавши половину шляху біблійного Мойсея у напрямку до вистражданої свободи.

Сьогодні носії параноїдальної "мрії ідіота" ‒ відновлення імперії москвинів у ХХІ столітті, все ще сподіваються, що несамовите брязкання зброєю і передсмертні конвульсії рабського покоління здатні повернути назад колесо історії. Але саме у ці трагічні і доленосні дні ми стали очевидцями утвердження в дії знаменитої фрази Провідника ОУН (революційної), Героя України Степана Бандери: "Ніщо не зупинить Ідею, час якої настав". Сьогодні настав час нашої, української ідеї ‒ Ідеї Революції гідності, соціальної і національної справедливості. А Шевченкова віра, новітніми мучениками якої стали бійці Небесної сотні, підніме і поведе на битву за волю мільйони послідовників його вчення в Україні та світі. Саме ця віра спопелить останню на планеті імперію зла, як і Віра Христова зруйнувала основи Римської імперії, очільники якої теж марили нав'язливою ідеєю світового панування.

І сонце ясне знов для вас засяє!

І волю вам відвага принесе!

І гордий клич лунатиме над краєм ‒.

Нам Україна вище понад все!

Іван Вовк, Керівник Української патріотичної асоціації "Воля"